Відносини між батьками та дітьми

Відносини між батьками та дітьми залишаються актуальним питанням усіх поколінь і напевно, багато хто з нас був свідком «некоректного» поводження дорослих з власними дітьми. І напевно кожен подумки говорив собі: вже я-то не буду кричати на свого малюка, карати його, грізно сидіти над ним, поки не засне. А на практиці виявляється, що бути «зразковими» батьками зовсім не легко ...
Відносини між батьками та дітьми
Навіть найбільш спокійні і терплячі батьки деколи відчувають свою безпорадність і, як наслідок, відчувають гнів, роздратування, злість. Як впоратися з цими почуттями, як не допустити агресії по відношенню до власної дитини?

Якщо дитина довела вас до істерики, і ви відчуваєте, що не можете себе контролювати і готові накричати або вдарити, скажіть собі «Стоп». Якщо зовсім не залишилося душевних сил - вийдіть з кімнати. І постарайтеся заспокоїтися. Уявіть собі в яскравих фарбах, що могло б бути, якби ви не стрималися. А якщо ви дали волю своїм емоціям, то поставте себе на місце маленької людини, яка зараз плаче і відчуває себе скривдженою та покинутою власними батьками! Уявіть тільки, який жах відчуває дитина, коли вона бачить розлюченого батька чи мати!

Знайти компроміс

Вам здається, що ваша дитина часом навмисно виводить вас з себе. Насправді (так найчастіше і буває) вона хоче вам щось пояснити, але не може - через брак словникового запасу або з якоїсь іншої причини. Неможливість зрозуміти власного малюка - одна з основних проблем, з якою стикаються багато батьків. А звідси і конфлікти, і гнів ...

Нерідко мами скаржаться, що «моя дитина не хоче зі мною займатися». А з нянею або репетитором вона охоче береться за кубики або книжки. У цій ситуації можете собі, як мамі, поставити «двійку». Коли фахівці-психологи починають з'ясовувати причину, виявляється, що маму «дратує, коли він не розуміє». У той час як педагог (в силу своєї професії) терплячий, дає можливість дитині зробити помилки і виправити їх. Причому багато мам і тат копіюють поведінку своїх батьків, самі того не підозрюючи, - вони вже забули, що колись їх також «вчили» складати числа і грамотно писати.

Кожній мамі здається, що її дитина найкраща. Це, до речі, так і є. І їй неодмінно хочеться, щоб малюк схоплював все нальоту, швидко і правильно виконував завдання. Але ж дитину треба всьому навчити, все показати і розповісти. А для цього мамі потрібно чимало попрацювати.

Нерідко дитина починає вередувати, коли ви знаходитесь в громадських місцях - в магазині, наприклад. Вона привертає до себе увагу навколишніх і змушує маму робити те, що їй потрібно. Їй потрібні глядачі, які її підтримають. І які завжди підтримують: несхвальним поглядом, непотрібними коментарями: «Що за матір, заспокоїти не може ...»,« Так купіть ви вже йому ...». У такій ситуації мамі потрібно проявити мужність, не звертати уваги на думку оточуючих - ви знаєте свій бюджет, знаєте свою дитину і розумієте, чим викликана така реакція улюбленого чада. Якщо ви піддастеся дитині, вона це запам'ятає і завжди буде так реагувати на вашу відмову. Спокійно розрахуйтеся в касі і прямуйте до виходу. Дитина буде спостерігати: " Мама не звертає на мене уваги?" Після цього вона обов'язково встане і побіжить слідом за вами, а її істерику ніби «вимкнуть».

До речі, з дітьми можна й потрібно домовлятися перед тим, як ви разом йдете у магазин, що ви будете сьогодні купувати, а що - ні. Між іншим, вже у чотири роки дитина цілком може зрозуміти, що деякі покупки не передбачені сімейним бюджетом. У цьому випадку вона буде знати, чому саме на цьому тижні не отримає чергову машинку і буде до цього готова. І тоді вам не доведеться в магазині червоніти за свою дитину, що кричить і катуляється по підлозі на очах у шокованої публіки.

Психологи радять: як можна більше спілкуйтеся зі своїми дітьми. Чим більше ви спілкуєтеся, тим більше вона вас розуміє. А значить, ви розумієте один одного і можете прийти до компромісу. Навіть якщо дитина своєю істерикою зганьбила вас на весь двір, з нею потрібно поговорити (звісно, коли вона заспокоїться): «Дорогий, мені не подобається, коли ти так себе ведеш. Коли ти так робиш, мені дуже неприємно і зовсім не хочеться ні грати з тобою, ні розмовляти ... »Тільки ні в якому разі не можна кидатися фразами типу« Ти поганий »,« Я тебе віддам іншій мамі! »І т.п. Це вже буде емоційне насильство, яке породжує страхи в душі малюка.

Як бути, якщо ...

Звичайно, ми не роботи і в житті буває всяке. І якщо ви розумієте, що в якийсь момент можете не стриматися від проявів агресії по відношенню до дитини, запам'ятайте кілька правил:

По-перше, дитину не можна бити. Ніколи. Навіть незважаючи на ступінь її провини.

По-друге, не можна кричати на дитину. Точніше, не можна робити це постійно, інакше виросте невротик або абсолютно некерована людина. Вона просто звикне до того, що з нею завжди розмовляють на підвищених тонах, і на неї вже нічим не можна буде вплинути. Звичайно, бувають випадки, коли доводиться підвищити голос. Наприклад, щоб вберегти від небезпеки: «Не чіпай, гаряче!» Навіть якщо він не сприймає ваші слова, сказані спокійним голосом, варто сказати чітко і строго, але ж зовсім не кричати.

Ну, а якщо ви накричали на свою дитину тільки тому, що увірвався терпець, втомилися або неприємності на роботі і відчуваєте, що були неправі, майте мужність вибачитися перед нею. Поговоріть з нею з позиції рівних, поясніть, чому себе так вели. Так ви навчите своє чадо бути чесним, об'єктивним і визнавати власні помилки.

Ні в якому разі не можна ображати дитину. Це, напевно, навіть гірше розмови на підвищених тонах. Зневажливі висловлювання ( "пхикати як маленький"), насмішки, порівняння з іншими дітьми знищують особистість, самоповагу в дитини.

Пам'ятайте, що не можна лякати малюка, сіючи в його душі необгрунтовані страхи. Звичайно, повідомляти про реальні небезпеки (чужі люди, дорога тощо) необхідно, причому не приховуючи можливих наслідків. Однак не можна лякати дитину якоюсь букою, яка живе під ліжком і вилізе, якщо вона зараз же не закриє очі і не засне.

Коли дитина стає зовсім нестерпною, використовуйте перевірений спосіб - відведіть в кут або в те місце, де немає телевізора та іграшок. Не варто кричати на неї, просто спокійно скажіть: «Ти занадто агресивний, посидь тут п'ять хвилин». Повірте, це серйозне покарання для малюка, тому що навіть кілька хвилин, під час яких він не займається нічим цікавим, здадуться для нього годинами. Час ізоляції залежить від віку дитини: трирічний малюк відправляється на стілець на три хвилини, п'ятирічний - на п'ять. Якщо ще не скінчився призначений час, то краще не вступати з дитиною ні в які переговори. І тільки потім можна з'ясувати, чи зрозуміла, за що її покарали.

Хочеться додати, щоб Ви не забували, що діти розумніші і мудріші за нас. А ми, дорослі, чомусь не довіряємо їм: як це, адже він не має такого життєвого досвіду, і він взагалі ще маленький і нічого не розуміє. Насправді дитина в будь-якому віці вже все розуміє, вона бачить і відчуває. Тому спочатку потрібно звикнути спілкуватися з нею на рівних. Малюк це обов'язково оцінить і буде вас поважати. А значить, і в три роки, і в тринадцять ви зможете знайти з ним спільну мову.

На замітку

Коли ви відчуваєте, що нерви на межі, що ось-ось зірветеся, скажіть дитині: «Я на тебе дуже серджуся. Будь ласка, піди ». Потім можете поволі порахувати до десяти, а вже тоді, заспокоївшись, починайте діяти. Або просто згадайте власні дитячі витівки. І тоді ви точно залишитеся спокійною і об'єктивною.





Сироти в Україні - Не пройди мимо !






3 коментарів до “Відносини між батьками та дітьми”


  1. діти головне шо у нас є


  2. Я дуже вдячна вам за цікаву інформацію. Діти дійсно головне що у нас є.


  3. Ми самі були дітьми, і робили такі витівки про які знаєм тільки ми!!!!
    Я ніколи не кричав, не бив, а завжди спокійно казав " Будьте чемними і слухняними"

Залишити свої відгуки тимчасово неможливо